Навіть з настанням літніх канікул і сезону відпусток педагоги київських закладів освіти не припиняють творити.
Їхнє невичерпне натхнення виливається на папір, змушуючи читачів замислитись і замилуватись.
Так учитель українознавства загальноосвітньої школи № 238 Ніна Анатоліївна Трофимова звернулася до редакції ІВ «Єдність» з бажанням поділилася зі спілчанами краплиною свого внутрішнього світу.
ЇЇ пейзажна лірика вже тішила мистецький смак освітян зі шпальт інформаційного вісника Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України, тож на часі – патріотична.
Вишиваю Україну
Вишиваю Україну квітами любові
І бажаю їй, рідненькій, сонячної долі.
Засіваю ниви зерням жита і пшениці,
Щоб була вона багата на щедрі гостинці.
Вишиваю Україну. Полотно біленьке,
А на ньому – журби море, сльози, як у неньки.
Передати серце хоче, щоб не забували,
Як ту волю України брати здобували.
Вишиваю Україну кольорами неба,
Золотими променями, бо в світлі потреба.
Хай все чорне знищиться, піде за тумани,
Розіллється людська радість степами, ярами!
Вишиваю Україну – чорнобривці сію,
Про щасливу мою землю день і ніч я мрію.
Я ж бо – донька, рідна мати, ти мене взростила,
Жить по правді та на волі – усіх нас навчила.
Ти вложила Віру в серце, дарувала мрію,
Я ж любов до тебе, рідна, словами засію.
Щоб пишались твої діти землею і родом,
Не втікали в чужину, не ходили бродом.
Ти ж бо в світі, мов перлина,
Ні з чим не зрівняти!
Дозволь мені твою Славу
Й красу вишивати!
Я мовою пишаюся своєю
Я мовою пишаюся своєю.
Вона від батька й матері прийшла.
Дідусь, бабуся говорили нею,
І нею розмовляла вся рідня.
Вона співуча, ніжна, промениста,
Дзвінка, весела і до серця близька,
Багата і красива, як намисто.
Ласкавій, рідній я вклоняюсь низько
Вона – прадавня і дана від Бога,
Нам подарована для щастя і добра,
Щоб люди не зрікались свого слова
І пам’ятали – мова ця свята!
Тож не цурайтесь, люди, цього дива
І не міняйте свою мову на чужу,
Бо українська мова стала сива
Від болю, гіркоти і від плачу.
Пишайтесь, люди солов’їним співом,
Мелодією вітру і дощу,
Бо в українській віковічній мові
Є всі щедроти Бога до схочу!
Прес-служба КМОППОіНУ
